(044) 486-58-87
тел/факс - (044) 486-53-36
Sexology@sexology.com.ua

АНДРОЛОГІЯ

Безпліддя у чоловіків та його лікування

Хвороба Пейроні

Простатит

Вазектомія

Варикоцеле

Чоловіче безпліддя

img

Чоловіче безпліддя – складна і, на жаль, поширена проблема. До 25% пар потребують медичної допомоги для зачаття дитини, а 8% потребують лікування захворювань, що знижують плодючість. Основною ознакою зниження останньої є порушення параметрів спермограми: зменшення кількості і рухливості сперматозоїдів, а також порушення їх будови та життєздатності.

 

Відхилення якості сперми виникає як результат двох процесів: зменшення утворення сперматозоїдів (аж до їх відсутності) і порушення їх транспортування по сім’явивідних дорогах. Порушення утворення сперматозоїдів зазвичай супроводжується гормональним дисбалансом статевих і гонадотропних гормонів, зниженням концентрації інгібінаВв крові.

Возможнаврожденная (в тому числі генетична) природа цих змін, але часто зустрічається як результат інфекційного або постравматичного запалення яєчок.

Це визначає важливість гормонального, генетичного і мікробіологічного обстеження пацієнтів з безпліддям і вибір відповідного лікування.

Патологіяво час транспортування сперматозоїдів по сім’явивідних дорогах виникає в результаті порушення їх прохідності, а також в результаті зміни властивостей насіннєвий плазми. У першому випадку мова йде про перешкоду для просування сперматозоїдів, яке може бути на рівні придатків яєчок, семявиносних проток передміхурової залози і насінних бульбашок. Якщо перешкода виникає з двох сторін, то сперматозоїди в спермі відсутні. У більшості випадків таким пацієнтам рекомендується біопсія яєчка і в разі виявлення сперматозоїдів – можливо штучне запліднення. У деяких випадках проводиться спроба відновлення прохідності сім’явивідних шляхів.

Найбільш частою причиною патологічних змін насіннєвий плазми є запальний процес в передміхуровій залозі і насінних бульбашках. При цьому, токсичні продукти життєдіяльності мікроорганізмів, активні радикали і цітокінилейкоцітов негативно впливають на якість сперматозоїдів і їх здатність до запліднення. Ерадикація збудників, придушення запалення і відновлення життєдіяльності додаткових статевих залоз дозволяють повернути пацієнтові плодючість. З цією метою використовуються відповідні препарати (антибактеріальні, протизапальні, стимулюючі сперматогенез і ін.), А також фізіотерапевтичні процедури.

Хронічний простатит

img

Хронічний простатит (ХП) – це запалення передміхурової залози, яке триває 3 місяці або довше. Воно часто супроводжується больовим синдромом і деяким чином може впливати на сексуальну функцію і якість сечовипускання. Простата – це невелика заліза, яка знаходиться під сечовим міхуром у чоловіків. Вона оточує уретру і продукує частину рідкого становить сперми. Велика кількість причин може викликати ХП, включаючи рецидивні бактеріальні інфекції та ураження нервів або м’язів в області тазу. У той же час, у багатьох випадках причина ХП залишається невідомою.

У разі, якщо ХП викликається бактеріальною інфекцією, його можна лікувати антибіотиками. Коли причина невідома – лікування симптомів може бути кращим алгоритмом дії. Навіть, якщо захворювання повністю не може бути вилікувано, чоловіки, які отримують терапію для ХП, зазвичай відзначають значне полегшення симптомів.

Типи хронічного простатиту

Існує два різних типи хронічного простатиту, які розрізняються внаслідок виникнення.

Хронічний бактеріальний простатит – це запалення передміхурової залози, викликаний бактеріальною інфекцією. Цей тип простатиту може вражати чоловіків будь-якого віку, але частіше зустрічається у більш молодих або середнього віку чоловіків.

Хронічний простатит або синдром хронічної тазової болі (ХП або СХТБ) – дає схожі симптоми з бактеріальної формою, але його причина залишається невідомою. Це найбільш поширений тип простатиту.

Симптоми хронічного простатиту

Симптоми обох типів ХП дуже схожі. Вони зазвичай починаються з помірних і зростають з часом. Іноді вони можуть супроводжуватися підвищеною температурою і лихоманкою.

Симптоми включають:

– постійні позиви до сечовипускання

-жженіе під час сечовипускання

– важке початок сечовипускання, що супроводжується ослабленням потоком сечі

– відчуття неповного випорожнення сечового міхура

– біль в нижніх відділах спини, надлобковій області, в мошонці або промежині

– болісна еякуляція

Причини хронічного простатиту

Хронічний бактеріальний простатит викликається бактеріальною інфекцією. Бактерії потрапляють в передміхурову залозу через уретру (канал, по якому відводиться сеча). Інфекція також може сходити з сечового міхура, або потрапляти з нестерильним катетером, який встановлюється в сечовий міхур. Деякі бактеріальні інфекції беруть участь у формуванні каменів в передміхуровій залозі, що не вимиваються з сечовипусканням. Камені в передміхуровій залозі мають розміри невеликого насіння і часто не визначаються при фізичному огляді (пальцевом). Інфіковані камені в передміхуровій залозі часто стають вогнищами рецидивуючих інфекцій сечових шляхів, і роблять лікування бактеріального простатиту значно більш важким.

Причини ХП / СХТБ часто залишаються невідомими, і можуть індивідуально варіювати. До можливих причин відносяться:

– порушення відтоку сечі

– інфекції, що передаються статевим шляхом, як хламідії

– імунологічна реакція організму на передміхурову залозу

– роздратування передміхурової залози сечовий кислотою, яка міститься в сечі

– порушення роботи нервів і м’язів передміхурової залози (центрального і периферичного генезу).

Діагностика хронічного простатиту

Для постановки діагнозу ХП необхідно почати з оцінки симптомів. Якщо симптоми схожі з простатитом, може бути проведено пальцеве ректальне обстеження, яке полягає у введенні пальця в рукавичці в задній прохід, з метою обмацати простату. При проведенні масажу передміхурової залози – через уретру виділяється секрет простати, який відправляється на мікроскопію і бактеріальний посів. При огляді передміхурової залози необхідно ділитися з лікарем своїми відчуттями – наявність больового синдрому, позивів до сечовипускання, полегшення після масажу і т.д. При простатиті дане дослідження вкрай неприємне і некомфортний для чоловіків.

Крім того, для візуалізації передміхурової залози проводиться ультразвукове дослідження. По аналізах сечі і секрету передміхурової залози можна чітко діагностувати бактеріальний простатит. Наявність лейкоцитів і бактерій є досить показовим. Якщо бактерій не знаходять в сечі або СПР, пацієнт може мати ХП / СХТБ. До інших методів діагностики відносяться цистоскопія (для візуалізації уретри і сечового міхура зсередини), МРТ, біопсія простати (для гістологічного підтвердження діагнозу) і т.д.

Лікування хронічного простатиту

Лікування ХП залежить від причини, яка викликала його. При бактеріальному простатиті рекомендується, зазвичай, призначення антибіотиків. Пацієнти з хронічним простатитом або рецидивуючими інфекціями можуть потребувати довгострокових курсах антибіотиків (до 6 місяців).

Якщо симптоми не йдуть після прийому антибіотиків, додають інші види лікування:

– внутрішньовенне введення антибіотиків при важких інфекціях

– міорелаксанти для розслаблення спазму м’язів малого тазу

– нестероїдні протизапальні засоби (НСПВС) ддля полегшення болю

– альфаблокатори для зменшення обструкції

– оперативні методики для видалення рубцевих тканин в уретрі, які можуть викликати обструкцію

– терапія, коригуюча психологічні розлади і тривогу

– фізіотерапія, яка допомагає дії основного лікування та ін.

Профілактика хронічного простатиту

Бактеріальні форми простатиту можуть бути запобігти за допомогою правильної гігієни, при підтримці пеніса чистим ризик проникнення бактерій через уретру в простату – значно нижче. Також, одним із профілактичних заходів є вживання великої кількості рідини, що призводить до регулярного сечовипускання; а також лікування інфекцій сечових шляхів і сечового міхура як тільки вони починаються.

БОЛЕЗНЬ ПЕЙРОНИ

КОГДА У МУЖЧИНЫ ВСЕ ВКРИВЬ И ВКОСЬ

И ОН НЕ ЧУВСТВУЕТ СЕБЯ МУЖЧИНОЙ,

ЕМУ НИ РАДОСТИ, НИ СЧАСТЬЯ НЕ ВИДАТЬ

И ЧЛЕН КРИВОЙ ТОМУ ПРИЧИНОЙ…

Говорят: история не терпит сослагательного наклонения. Но разве не любопытно представить, как сложились бы судьбы мира, если бы…

Вчитываясь в хроники, записки, мемуары, исследования, узнавая о пристрастиях образе жизни, особенностях поведения тех или иных личностей, одним (иногда слабым и болезненным) мановением руки вершивших Историю, нетрудно убедиться в том, что зачастую их головокружительные триумфы или позор бесславия – следствие того или иного заболевания.

Так, Петр III, больше известный как муж Екатерины II, имел искривление полового члена, из-за чего и не был способен к выполнению супружеских обязанностей. Окажись незадачливый царь на приеме у современного врача-андролога, все его интимные трудности были бы разрешены менее чем за час. Ублажал бы государь свою сладострастную женушку в царских покоях, глядишь, той и не понадобилось заводить тучу любовников и порешить бедолагу, и, может быть, история Государства Российского сложилась бы иначе…

Так что такое болезнь Пейрони и кому следует ее опасаться?

Фибропластическая индурация полового члена, или, как чаще называют этот недуг пациенты, да и сами врачи, болезнь Пейрони, была обнаружена французским врачом – личным хирургом короля Луи XV у своего августейшего пациента еще в 1743 году.

Неплохая компания подобралась – сплошные монархи. Только вряд ли хоть один мужчина захочет разделить их участь.

У двух третей пациентов заболевание заявляет о себе болью – свидетельством воспалительного процесса. Именно боль заставляет мужчину пуститься в изучение своей гордости. Тогда-то он и обнаруживает жесткое, с четкими контурами уплотнение-бляшку. Малоприятное открытие навевает мужчине самые мрачные мысли. Успокойтесь! Болезнь Пейрони относится не к онкологическим заболеваниям, а к так называемым малым коллагенозам и не представляет опасности для жизни. Кроме того, болезненный процесс никогда не локализуется в мочеиспускательном канале, поэтому расстройств “с малой нуждой” у больных не бывает. Недуг проявляется по-другому. Через несколько месяцев после возникновения заболевания половой член начинает деформироваться, искривляться. Порой возникают проблемы, и серьезные, с эрекцией. Она уже мало напоминает тот безотказный автомобиль, который везет своего владельца куда он захочет, когда он захочет и без аварий.

Не думайте, что недуг поражает только монархов. Болезнь Пейрони – не специфическая царская болезнь, а заболевание, опасное для любого мужчины средних лет. К 35-40 годам, когда уже начинают проявляться первые признаки естественного увядания, мужская сила потихоньку идет на убыль, и эрекция не всегда бывает сильной и стабильной. Коитус иногда происходит при недостаточной жесткости полового члена. Это и приводит к микронадрывам и травмам пениса, а точнее – находящейся в нем белочной оболочки и межкавернозной перегородки. Это и есть пусковой механизм заболевания. К тому же с возрастом эластичность тканей обычно ухудшается, что усугубляет болезнь.

В молодом возрасте, когда эрекция достаточно сильная, а эластичность тканей хорошая, вероятность подобных травм и надрывов невелика, хотя в последнее время мы вилдим пациентов возраста от 18 лет. Столкнувшись с симптомами болезни Пейрони у юноши, врачи предельно внимательны и не спешат ставить, казалось бы, очевидный диагноз. Они проводят дифференциальную диагностику между врожденным искривлением полового члена и его опухолью, в сомнительных случаях выполняют биопсию, чтобы правильно установить диагноз и выбрать адекватный метод лечения.

Не грозит болезнь Пейрони и пожилым. По данным ВОЗ, каждый третий мужчина старше 60 лет не способен выполнить половой акт из-за недостаточной эрекции и сниженной половой активности. Этот факт не требует дальнейших комментариев.

А вот мужчинам 30-50 лет нужно ее опасаться. На месте надрывов образуются мелкие кровоизлияния, развивается болезненный воспалительный процесс, затем разрастается соединительная, рубцовая ткань – она-то и образует легко прощупываемую бляшку. Чаще фиброзный очаг располагается на тыльной поверхности полового члена, нарушая эластичность его тканей. Бляшка и становится виной тому, что во время эрекции кавернозные тела – две основные структуры, составляющие пенис, -растягиваются неравномерно и он деформируется. Чаще всего искривление бывает направлено кверху, его угол может достигать до 90 градусов и больше. Тут уж не до интимной близости, особенно если появляется эректильная дисфункция, как один из симптомов недуга или как сопутствующее заболевание.

Болезнь Пейрони развивается постепенно. От возникновения асептического (не бактериального) воспаления в месте микротравмы до образования рубца проходит 1-1,5 года, после чего бляшка обычно перестает расти, искривление не увеличивается, боль исчезает. Но болезнь упорна и не собирается сдаваться. Самостоятельно бляшки и деформация полового члена не исчезают практически никогда (в научной литературе описаны лишь единичные подобные случаи). Борьба с недугом требует терпения от пациента и настойчивости от врача.

Известны два способа лечения. Консервативное эффективно лишь в начале заболевания, когда преобладает воспалительный процесс. Среди медикаментозных методов традиционно применяется витамин Е (альфа-токоферол) 800 мг в сутки в течение нескольких месяцев, а также физиотерапевтические процедуры, такие, как фонофорезс  фастум гелем, контрактубексом. В последнее время с большим успехом применяется ультразвуковые, вибрационные методы лечения, лазеро-магнитное облучение пораженных участков. А вот делать какие-либо инъекции лекарственных препаратов в бляшку, как было принято раньше, не всегда желательно. Каждый укол – дополнительная микротравма и может вызвать обратный эффект, спровоцировать дальнейшее прогрессирование болезни. По мере того, как формируется рубцовая ткань, любое консервативное лечение становится все менее эффективным. В тех же случаях, когда в бляшке начинают откладываться соли кальция и формируется твердая ткань, и если искривление члена не позволяет жить половой жизнью, лучше вообще не тратить время на прием медикаментов и физиотерапевтические процедуры, а сразу устранить все проблемы хирургическим путем.

Оперативное лечение (основные показания к нему: стабильная деформация полового члена не менее полугода, не поддающаяся консервативному лечению и невозможность осуществления полового акта) может быть проведено двумя основными методами.

* Модифицированная операция Несбита. На выгнутой стороне полового члена формируется складка, и его деформация таким образом устраняется. Бляшку, дабы не вызвать дополнительного рубцевания и рецидива искривления, в этом случае не удаляют. Операция длится всего 30-40 минут, и уже на 2-3-й день после нее пациент отправляется домой.

* Когда болезнь Пейрони сочетается с нарушениями эрекции, специалисты останавливают свой выбор на эндокавернозном протезировании полового члена с одномоментной коррекцией искривления. Благодаря современным технологиям созданы уникальные протезы с переменной жесткостью. Они полностью имитируют как состояние эрекции, так и покоя. После их имплантации половая функция полностью восстанавливается, сохраняются все фазы полового акта: оргазм, семяизвержение. Причем протезы не утрачивают с годами своих свойств. Внешне, на ощупь и “в деле” половой член с имплантатом никак не выдает себя. Сексуальные партнерши мужчин, перенесших подобную операцию, ни о чем не догадаются и всегда будут пребывать в счастливом неведении. Кроме того, во время операции можно несколько удлинить половой член, который при болезни Пейрони слегка “садится” из-за снижения эластичности тканей. Причин бояться и отказываться от операции нет. 100%-ный успех, конечно, может гарантировать только Господь Бог, но согласитесь, что 95 удачных операций из 100 – тоже неплохо.

Так что бытующее мнение о неизлечимости болезни Пейрони безосновательно. Современные методы лечения возвращают мужчине былую силу и позволяют вновь испытать все прелести общения с прекрасным полом.

ОСТАЛИСЬ ВОПРОСЫ?

Свяжитесь с нами

Если у Вас остались вопросы, оставьте заявку и мы обязательно с Вами свяжемся!